День 7 – КВАСИлиДобре відпочивши від попереднього дня, по обіді рушили в
Ясиня. Але перед тим був чудовий морозний ранок і ми на веранді пили гарячий чай. Чай можна по різному приготувати. Один з моїх улюблених рецептів наступний: жменька доброго чаю «на око», гаряча вода та ковток свіжого ранкового повітря. Жодного цукру, ароматизаторів чи пакетиків. Виїжджаючи з
Рахіва, придбали у місцевої бабці літру яфини, яку знищили на першому ж привалі біля річки. Продовжили рух вгору відносно течії
Тиси, невдовзі зустріли те саме місце, де
Біла Тиса та
Чорна Тиса утворюють одну велику ріку.
Чорна Тиса значно поступалась параметрами своїй наступниці.




Наш шлях декілька разів переплітався з залізничною дорогою. Дуже сподівався зустріти гірський потяг. Багато води не набирали, бо планували набрати славнозвісної води в древньому селі
Кваси, яке завдячує своїй назві як раз завдяки воді. Точне місцезнаходження ми не знали, а коли проїжджали джерело, нам здалося, що не може джерело води бути таким непоказним.

В принципі,
Кваси проїхали як чергове звичайне село. І додати чогось не планувалось. Але через три тижні, катаючись на велосипедах вже дома, на одному з блокпостів були зупинені одним з чоловіків. Він запитав наші документи, але окрім пари цукерок та бананів, нам нічого було пред’явити. Чоловік дозволив нам рух далі, порадивши возити документи. Хоча він розмовляв російською, було видно, що це не рідна його мова. Вже майже рушаючи, я звернувся до нього українською, з запитанням звідки він родом. Зрадівши рідній мові, повідомив, що живе в
Квасах, на що отримав від мене звістку, що ми майже щойно звідти. Врешті решт виявилося, що в нас є спільні знайомі, про яких він повідав мені дещо цікаве, ми поспілкувалися хвилин п’ять та розлучилися обидва в гарному настрої, бажаючи одне одному всього найкращого.