Мандруючи УкКраїною - в пошуках пригод в осінніх Карпатах

[Giantlemann]

Дочекавшись таки, поки з гори викрутили все, що мали, таки почали знайомитись з місцевим колоритом.


Особливості часу


Особливості культури та прогресу.


Особливості сільського життя


Стара бруківка. Уміли робити на совість!


Православна церква.


Католицька церква. Німецька. Фото з інтернету


Буквально національний колорит.


Місцеві жителі




Особливості облаштування русла європейцями.

[Giantlemann]

Докучливі лісовози


Будинок культури




Вечірній променад


Навипередки


Піт-стоп


Особливості місцевої дощової вело екіпіровки.


Міст через Брустуранку.







Добре нагулявши апетит, вирішили скуштувати місцевих страв в ресторані при готельному комплексі. Було досить смачно.

Зважаючи на дощ, що йшов цілий день, прийняли рішення відмовитись від диких стоянок, та спланували маршрут з урахуванням зупинок у цивільних місцях.

Тут треба відзначити, що мандрувати вдвох сім’єю дуже комфортно. Не залежиш ні від кого: куди захотів – поїхав, де захотів – зупинився, де не зміг – не надривався. Всім раджу мандрувати з коханими половинками!!!

[_viy_]

Володь, дуже гарний відпочинок, струйові хфотки, особисто мені приємно читати, якось так тепло, по-справжньому все це)))

[Giantlemann]

_viy_, дякую за відгук. Дочекайся фоток з місць "бувалої слави".
І таки ми чекаємо хоч на маленький звіт з твоїх походеньок історичними місцями.

[Giantlemann]

Більше фото з Усть-Чорна

phpBB [media]

[Giantlemann]

День 4 - тікаючи від тенетів дощу.

Ранок почався з вподобаних млинців з сиром та кавою. Затишне кафе, та і взагалі весь комплекс не хотілось лишати. До того ж на дворі було досить волого та прохолодно. Температура стартувала з 5 градусів на великому ртутному термометрі, що висів біля приміщення котельні. Сон не стер з пам’яті ані вчорашні регулярні зливи, а ні пригоди в багнюці перед тим. Цього дня нас очікувала переважно асфальтова дорога, але був запланований один не дуже високий (~400 м), але все ж таки перевал, причому ґрунтовий. Чого чекати від дороги, погоди та власне самих себе ми не знали, тому вирішили прикинути альтернативний маршрут асфальтом. Гак виходив не малий, тому сподівались на милість та гостинність нових стежок.

Їхати в дюдю себе не змогли заставити, тому рушили майже по полудні, коли сонечко почало хоча б зрідка нагадувати про себе. Та шлях був наш не довгий. Через кілометр у мого велосипеда почалося нетравлення підшипників в передній втулці. Це було схоже на відрижку під час руху. Зупинившись посеред села, почав обстеження пацієнта. Діагноз – іржаві підшипники внаслідок неправильного харчування (водою, що вимила змазку). Для лікування потрібен був дуже плаский ріжковий ключ, або хоча б ВєДєха, як тимчасове рішення. Нічого цього в Усть-Чорна я не знайшов, тому захворювання перейшло в хронічну стадію і я мусив пристосуватися до неприємного звука, що надходив зі втулки. Чесно сказати – дуже дратувало.

Поки чаклував над колесом, дружина встигла зробити декілька додаткових знімків.



На виїзді зустріли незвичний інформаційний знак



Дорога спочатку була досить доброю, навіть без ям.



Але Карпати традиції шанують міцно, тому на шляху ми дуже часто зустрічали розбиті ділянки, вибоїни, ямки, ями, великі ями, середні ями, молоді ями, ями з минулого… коротше кажучи всі можливі ями, які існують в природі. Такий собі музей ям. На що я звернув увагу: більше всього ям на ділянках, де вода витікає з гір прямо на дорогу і ніхто не намагається боротися с цим явищем. Більше всього запам’яталась ціла велика ріка, яка впадала в Тересву прямо через асфальт. Їдиш собі, аж раптом поперек дороги – ріка. Добре хоч, що не судохідна.

[Giantlemann]

Темп спокійний, якби не ями, можна було б сказати, що машини не відволікали від навколишньої природи. Проте зустріч з транспортом на розбитих ділянках була надто незручною, та часом небезпечною. Навкруги гори, зліва річка, з неба де інде накрапало. Проїжджаючи село Красна, звернули увагу що люди, яких ми зустрічали, були охайно вдягнені, але дуже по різному. Спочатку я подумав що дівчатка їдуть зі школи, потім здалося що когось ховають всім селом, потім зовсім зустріли жіночок, що були вдягнені дуже святково, іноді навіть в вечірніх платтях. Що то було, ми так і не зрозуміли, але, якщо бути відвертим, жінки в Карпатських селах вдягаються дуже, як би так сказати, … непередбачувано. Впевнений, сучасні дизайнери живляться натхненням саме в таких місцях. Слід віддати належне чоловікам. Більшість з них мали строгий вигляд – брюки та сорочка. Ніяких там джинс, шаровар чи спортивних ноговиць.

Наступним населеним пунктом мало бути смт. Дубове. На в’їзді заїхали на міст через ріку, біля якого був старий залізничний міст. Зробили декілька фото.













На північному небосхилі чорні хмари оповили гори. Мабуть там йшов дощ. Нам було приємно відчувати, що правильно зробили, рушаючи вперед, тікаючи від дощу.



Проте південний небосхил теж не був безхмарий і це інтригувало.



В Дубовому відвідали декілька господарських магазинів, але потрібного ключа так і не знайшли. Тут же ми дізналися причину ошатного вбрання людей, що нам зустрічались. Виявилося, що сьогодні якесь релігійне свято, тому магазини працюють за скороченим розкладом і всі намагаються відвідати костел.

[Giantlemann]

На виїзді в Дубового звернули вліво, де почалась ґрунтовка та підйом на перевал. Тут же вирішили пообідати швидесенько, аби не дати дощу можливості нас наздогнати. Напроти однієї з хат лежала купа необробленої деревини, яка стала для нас імпровізаційним столом. Під час обіду до нас підійшов старенький дідусь поцікавитись, куди ми та навіщо. Дізнавшись, що на перевал нас жене лише жага до мандрів, задав дуже неочікуване запитання, чи платить нам хтось, за те, що ми подорожуємо. Здається наша заперечна відповідь здивувала його ще більше, ніж нас власне запитання. Залишившись на одинці, ми жартували, що було б дуже добре знайти когось, хто платив би нам за наші мандри. Ви таких не знаєте? Мабуть співчуваючи нам, дідусь пригостив нас десятком смачних яблук.

Пообідавши, продовжили рух. Дорога була не просто ґрунтовою, а кам’янистою із великого булижнику. Градієнт дуже зручний, але їхати намагались на узбіччі, бо по камінню дуже швидко змучуєшся.





Навкруги було багато зелених дерев та галявин. Почали відкриватися чудові краєвиди. Спочатку на залишки Дубового, потім на окремі хатки.

[Giantlemann]

Яблуневий сад.









Ближче до перевалу стали зустрічатися струмочки та калюжі.

[Giantlemann]

На самому перевалі відкрився дуже файний вид на село.







Тут же ми отримали SMS з вітаннями в Румунії. Чи то ми погано знаємо географію, чи то ми заблукали, чи то ми не знаємо чогось дипломатичного, але тепер ми гордо до переліку відвіданих держав велосипедом додаємо Румунію.

Не затримувалися довго, бо хмари насували дуже швидко. Тут же ми зустріли декілька великих калюж з грязюкою. Побачивши їх я відразу пригадав позавчорашній день. На щастя, їх дійсно було не багато і ми досить швидко обійшли пішки. Спуск був довгий, але ми не мали змогу долати його на швидкості, бо по суті дружина мала лише одні гальма. Зліва дороги були схили, праворуч гори розступались, утворюючу долину. Цікава місцевість. Поодинокі будиночки на пасовиську, маєтки по типу ранчо, поодинокі люди. Потроху в’їхали в село з нехитрою назвою Водиця. Будиночки тут були гарні, часом навіть дуже заможні, з автоматичним відчиненням дверей гаражу та солідними іномарками, але це зовсім не привід мати добрі дороги!





У Водиці ми зустрічали написи на румунській мові, бібліотеку румунську, а одна бабця навіть привітала нас все той же румунською мовою.

Асфальт, перифразуючи класика, «то виринав, то потопав». Регулярний асфальт з’явився лиши ближче к Верхнє Водяне. На виїзді з В. Водяне нас зустріла зграя хлопчиків першого – п’ятого класу на дуже різних велосипедах, як за видом, так і за станом. Під гомін дітвори та гасло "-А далі? - Крути педалі" здолали стометровий перевал і дуже швидко спустились до запланованого місця ночівлі – готель «Гранд», що знаходився на околиці Великого Бичкова. На годиннику було вісім годин і місцева церква гучно про це нагадала.

Я знайшов інформацію про цей готель в журналі «Велокраїна» тому сподівався на добрий сервіс. На вході нікого не знайшли тому мусили зателефонувати хазяям, які святкували. Ціна номера виявилась 180 грн. Я відразу розрахувався і ми поставили велосипеди напроти дверей номеру. Сам номер виглядав досить скромно, але на перший погляд придатним для життя. На другий виявилось все не так веселково. Відсутність опалення, стара та зламана сантехніка, понівечена фурнітура… Видно було, що номер функціонує давно і червона ціна йому вдвічі нижча, ніж ми заплатили. Власникам потрібно негайно зробити ремонт, аби готель залишався приємним для туристів. Хоча сам хазяїн, Йосип, був людиною чуйною, не відмовив мені в намаганні знайти потрібного ключа для втулки, який ми так і не знайшли. Настрій в нас дещо став пригнічений, бо я планував цей готель, аби насолодитися гірськими краєвидами, а в підсумки лише розчарування. Аби якось підсолодити життя вирішили додати до вечері пляшечку пива. Ціни виявилися не адекватними. Купляючи пиво, попросив організувати обігрівач. Мені запропонували зігрітися ватрою. Побачивши в моїх очах готовність виконати пораду, не стали ризикувати та видали електричний обігрівач. Зігрівшись, випивши пива, повечерявши, навколишнє середовище стало видаватися більш дружнім. На тому й позасинали.

[Giantlemann]

Більше фото 4-го дня

phpBB [media]

[Giantlemann]

Трек четвертого дня

phpBB [media]

[qweer]

Вов, ты где?
Всё жду продолжения... а его всё нет и нет

[Giantlemann]

qweer, прошу прощения Под конец года поднакопилось плюс был в изгнании в раю для велосипедистов. В дороге написал пару дней, супруга уже склеила несколько панорамок, в ближайших пару дней все выдам в продакшэн.

[Олег]

Вова молоток. Жене тоже спасибо за помощь в отчете.
Хороший отчет. Обстоятельный.
Ну и про рай велосипедный тоже глянул. Цивилизация это прекрасно

[Giantlemann]

Бонус панорамки четвертого дня

phpBB [media]

phpBB [media]

phpBB [media]

[samaraa]

Очень классно! Мечтал в этом году в Карпаты выбраться, да не сложилось. А карпатская осень не радует. Очень классно!!!

[Giantlemann]

День 5 – Євроцентралізація

Ранок наступного дня був більш приємним, а ніж вечір попереднього. Поснідавши та зібравши речі, вийшли на двір попити вранішнього чаю. На відміну від внутрішнього устаткування, екстер’єр був значно приємніший. Подвір’я мало декілька альтанок та гойдалок, які потопали в зелені. Саме на гойдалці ми влаштувалися для прийому чаю з морозним гірським повітрям. Поруч облаштовано вольєр з косулею, з якою ми люб’язно поділилися печивом. Ранок, що називається, видався на славу!

Зарядившись позитивною енергію, рушили в напрямок Рахіва. В Великому Бичкові підкупили свіженьких їстівностей, в черговий раз пошук потрібного ключа виявився невдалим, проте придбав гламурну резиночку на веломашину сріблястого кольору в тон рамі мого велосипеда.

Наш шлях проходив вздовж славетної ріки Тиса, яка являється водночас державним кордоном між Румунією та Україною. Мій перший дорослий велосипед був Тиса, тому було приємно зустрітися з дитячими спогадами. Взагалі подорожувати вздовж кордону досить специфічна річ: ті самі гори, та сама ріка, а люди інші і жодного місточка через ріку. Регулярно зустрічалися стовпчики з нагадуванням про державний кордон. Через деякий час на протилежному боці знайшли старий фундамент якоїсь будівлі.



Дорога часом вузька та в латках.



Під’їжаючи до села Нориця побачили місце, де закінчується румунський кордон, та Тиса стає повноправною українкою.







Видніються залишки залізниці. В селі зустріли перший місточок через річку.

[Giantlemann]

В Діловому дорога підіймалась вгору відносно ріки, з’явилась можливість зробити декілька добрих кадрів.

[Giantlemann]

І вже дуже скоро євроцентралізувались – дісталися географічного центру Європи!





Тут знаходиться невеличкий музей з інформаційними плакатами про Європу, декілька кафе та зручними столиками на вулиці, базар по продажу етнічних та не дуже речей.