МТБ Донецк

День 7 – КВАСИли

Добре відпочивши від попереднього дня, по обіді рушили в Ясиня. Але перед тим був чудовий морозний ранок і ми на веранді пили гарячий чай. Чай можна по різному приготувати. Один з моїх улюблених рецептів наступний: жменька доброго чаю «на око», гаряча вода та ковток свіжого ранкового повітря. Жодного цукру, ароматизаторів чи пакетиків. Виїжджаючи з Рахіва, придбали у місцевої бабці літру яфини, яку знищили на першому ж привалі біля річки. Продовжили рух вгору відносно течії Тиси, невдовзі зустріли те саме місце, де Біла Тиса та Чорна Тиса утворюють одну велику ріку. Чорна Тиса значно поступалась параметрами своїй наступниці.









Наш шлях декілька разів переплітався з залізничною дорогою. Дуже сподівався зустріти гірський потяг. Багато води не набирали, бо планували набрати славнозвісної води в древньому селі Кваси, яке завдячує своїй назві як раз завдяки воді. Точне місцезнаходження ми не знали, а коли проїжджали джерело, нам здалося, що не може джерело води бути таким непоказним.



В принципі, Кваси проїхали як чергове звичайне село. І додати чогось не планувалось. Але через три тижні, катаючись на велосипедах вже дома, на одному з блокпостів були зупинені одним з чоловіків. Він запитав наші документи, але окрім пари цукерок та бананів, нам нічого було пред’явити. Чоловік дозволив нам рух далі, порадивши возити документи. Хоча він розмовляв російською, було видно, що це не рідна його мова. Вже майже рушаючи, я звернувся до нього українською, з запитанням звідки він родом. Зрадівши рідній мові, повідомив, що живе в Квасах, на що отримав від мене звістку, що ми майже щойно звідти. Врешті решт виявилося, що в нас є спільні знайомі, про яких він повідав мені дещо цікаве, ми поспілкувалися хвилин п’ять та розлучилися обидва в гарному настрої, бажаючи одне одному всього найкращого.

На виїзді з Квасів, в присілку Кевелів, зустріли нетипове для наших країв явище – табличку з написом «Кемпінг». Та не один, а відразу два.






Перший кемпінг мене не дуже зацікавив бо був безпосередньо біля дороги, а до іншого треба було трохи проїхати, що власне я і зробив. Виявилося, що це звичайна приватна ділянка з будинком та великою галявиною. Хазяйка, завбачивши мене, радісно вийшла зустрічати з маленьким синочком. Мені не зручно було повідомляти, що я лише заїхав поцікавитись і не планую зупинятися. Хазяйка розказала, що зупинитися можна як в домі так і з наметом на галявині. Вода, туалет, та місце для приготування їжі маються. І все це за адекватну ціну (здається 60 грн. з особи). Так шо майте на увазі!

В Кевеліві мені запам’яталися два маленьких хлопчика. Спочатку вони в мене намагалися виклянчити мої велосипедні окуляри. Згодом дружина повідомила про те, що і в неї вони питалися, чи одна пара перчаток в неї і чи немає зайвої подарувати. Здається вони звикли до туристів та можливості щось отримати на шару від них.

Через пару кілометрів на нашому шляху з’явився найвищий в Закарпатті водоспад – Труфанець.











Під час огляду водоспаду таки проїхав гірський дизель.





За водоспадом ми знайшли місце біля річки з гойдалкою, двома альтанками, коровою та великою купою сміття. Дуже сумно, що люди лишають стільки сміття в таких мальовничих місцях, не поважаючи ані себе, ані оточуюче середовище. Тут ми влаштували перекус.

Через півтора кілометри знаходився поворот на Драгобрат. Але ми мусили поїхати в Ясиня, аби придбати продуктів на найближчі дні. Через деякий час, повернувшись на місце злиття струмка Свидовець та р. Чорна Тиса, зловили «маршрутку», яка довезла нас на гірськолижний курорт за 250 грн.

отлично, Володя!! так скоро будет Драгобрат...
как в этом году насчет лыж?

_viy_ писал(а):так скоро будет Драгобрат...

А то! Камин сун

_viy_ писал(а):как в этом году насчет лыж?

Та шо за вопросы? Таки да, с хорошей компанией, почему нет. С радостью!